І вічність тихо коло ніг
Скрутилась сплутаним клубком.
Я зв’яжу саван із потіх
Й назавжди зникну за вікном.
Мій час сплітається в рядки,
Хвилюється у полотно..
Пульсують стомлено мізки,
Бо часу обмаль, а вікно
Завжди відкрите. Та мені,
Не хочеться без тих потіх,
Що вимережуються в дні,
У ночі… подих часу стих…
І вічність сплутаним клубком
Чекатиме, щоб хтось іще
Її торкнувся, і пробіг
По савану рядок рядком….
Інші поетичні публікації Горкуші Оксани
Попередній спалах
Наступний спалах
Залишити відповідь