Крізь шкіру всотуються сни,
Вдихаю молоко туману…
Від осені і до весни
Я поглядом у тишу стану.
У світі все пішло не так,
Як мислилось, коли жадалось.
І вітер, зоряний жебрак,
Притих на мить, яка зосталась.
Я не шукаю вже імен –
Яка різниця, як гукати?
Ні перемог, ані знамен…
Примара слів, щось позначати.
Я огорну своїм єством
Усі колись ймовірні смисли.
Природа світла стане сном…
Ми з вітром спокоєм зависли
Інші поетичні публікації Горкуші Оксани
Попередній спалах
Наступний спалах
Залишити відповідь