Горкуша О.В.
к.філос.н., ст.наук.співр. ВР ІФ НАНУ
Духовно-світоглядні цінності як перспективна основа сучасної ідентичності українців
(доповідь на : Україна – Країни Сходу в ХХІ столітті в діалозі мов, культур, педагогічних систем: Ціннісні виміри особистості. Одиннадцята Всеукраїнська науково-практична конференція. Київ 27 жовтня 2016. Київська Гімназія східних мов № 1)
У системі ідентичності особистості надважливу роль відіграють духовно-світоглядні цінності – базові переконання, що є фундаментом розвиненої особистості. Не треба нагадувати, що трапляється в моменти природних катаклізмів з будинком, збудованим без належного потужного й глибокого фундаменту. Те саме, очевидно, відбувається в екстремальних суспільно-історичних умовах і з не вкоріненою в духовно-світоглядні цінності особистістю. Безумовно, в зоні комфорту, у сприятливих обставинах та неагресивному середовищі достатньо, щоб будинок був зручним, відповідав сучасним стандартам й вдовольняв своє функціональне призначення для мешканців та сусідів. У зоні комфорту й стабільних умовах вимоги до функціонального призначення як будинку, так і світогляду інші, ніж в екстремальних умовах епіцентру дійсності. В першому випадку пріоритетними будуть критерії комфортності, естетичності, зручності тощо. У другому – міцності, етичності, стійкості.
Так само в зоні комфорту суспільно-історичних обставин, де достатньо загальновизнаних норм поведінки і правил взаємодії, неактуальними виявляються духовно-світоглядні цінності. Однак в часи великих історичних потрясінь виживають лише ті людські спільноти, що спираються на глибокі традиційні духовно-світоглядні цінності, бо саме звідси вони черпають життєву наснагу до вмотивованої життєдіяльності.
Що відрізняє людину від тварини? Щонайперше – мова як складна система когнітивних ідентифікаторів не лише безпосереднього чуттєвого досвіду, але й ціннісно-смислового універсуму, за допомогою якої людина знаходить себе як власне людину. Якщо ми подивимось на піраміду потреб Абрагама Маслоу, то помітимо, що власне людські потреби, відсутні в «тваринному» наборі природних потреб, починаються вже на рівні соціальних потреб. Фізіологічні та безпекові потреби є спільними для тварин усіх видів й вони є провідними в тваринному середовищі. Натомість в людському суспільстві пріоритетними виявляються вже потреби соціальні, визнання (поваги) й самореалізації. Але ці потреби можна усвідомити й реалізувати лише спираючись на розвинений та повноцінний ціннісно-смисловий універсум, висловлений конкретною людською мовою.
Безумовно, потреби виживання й безпеки є базовими й універсальними для всіх живих організмів. Однак не вони визначають стратегічний вектор розвитку цивілізацій та особливості людських культур. Саме реалізація потреб соціальних, визнання та самовираження, тобто тих, які виділяють людину з природного середовища, й спрямовує повноцінну людську життєдіяльність та розвиток людства.
Однак коли ми вживаємо універсальні категорії, наприклад «людство», ми нівелюємо індивідуальні чи видові ознаки з метою наголосу на ознаках спільних. Але ж ми добре знаємо, що «людини взагалі» не існує, а «людство» – це усе сплетіння людських культур в їхньому історичному досвіді й спрямуванні до майбутнього. Тобто людство існує як людство саме завдяки усьому багатоманіттю взаємопов’язаних та взаємодоповнюваних своєрідних культур, багатоголоссям яких самовиражається людина.
Сутнісною ознакою та атрибутивною характеристикою людини є опертя на історично-культурно сформовану систему когнітивних ідентифікаторів в якій індивідуальна особистість цілісно схоплює своє місце в конкретній життєвій ситуації та формулює способи своєї дії. Не безпосереднє реагування на подразники, а опосередковане світорозумінням й самовизначенням людини як суб’єкта з певним набором ідентичностей, є головною ознакою людини як такої. Система ідентичностей людини також визначається на шкалі її самовизначення від природи до Бога; через відношення до природи, родини, розуміння історії, свого місця в сучасності, бачення майбутнього.
Навіть потреба виживання людини безпосередньо пов’язана з її специфічно людським самовираженням через базові світоглядні цінності, сформульовані певною мовою в певних культурно-історичних обставинах.
Саме тому нам сьогодні, коли наша країна та кожен її мешканець фактично перебуває в епіцентрі дійсності, адже мова йде про виживання в нашій ідентичності як громадян України, надзвичайно важливо збагнути ті духовно-світоглядні цінності, які сприяли виживанню нашого народу в історичних перипетіях минулого, демонструють свою ефективність сьогодні та перспективність на майбутнє. Й не лише збагнути, але й опертись на них як на потужний фундамент нашої домівки, перевідкрити їх як живильний мотиваційний ресурс для свідомої сумлінної життєдіяльності.
Ми вже зрозуміли, що ні людини взагалі, ні культури взагалі, ні мови взагалі, ні людства взагалі не існує – це лише категорії, які допомагають нам визначити спільні риси й атрибутивні характеристики цих феноменів, вловити їх сутнісні ознаки. А ці сутнісні ознаки оживають лише завдяки їх індивідуальному вираженню через конкретний життєвий людський досвід, самобутню культуру, своєрідну мову, історію народу. Про що, безумовно, в Київській гімназії східних мов відомо кожному – від директора до першокласника, який, переступаючи поріг школи, відразу зустрічається з кардинально «іншою» системою когнітивних ідентифікаторів – мовою, через яку самовиражається інша культура, сформована в процесі іншого історичного досвіду. Однак багатоголосся інших мов та культур гармонійно співіснує як в межах нашого спільного людського світу, так і в стінах цієї гімназії.
Почути іншого, зрозуміти його, вступити з ним в адекватний діалог та зацікавлену взаємодію з метою спільного виживання нашого світу й розвитку людства у майбутнє – ось завдання, до вирішення якого готують молодь у цьому навчальному закладі. Та почути, зрозуміти і вступити у взаємодію може лише той, хто є собою – тобто самосвідомий суб’єкт, який знає себе у власних ідентичностях та духовно-світоглядних цінностях, з яких черпає особистісне натхнення й завдяки яким може бути корисним і іншим. Ціннісно невкорінена особистість не може бути відповідальним суб’єктом. Поважати іншого, бути відповідальним у стосунках з іншим може лише той, хто поважає себе й свідомий своєї відповідальності як представник родини, культури, народу.
Громадянина взагалі не існує. Громадянин (у системі українського світорозуміння) – той, кого бачить і чує громада, хто відповідальний перед громадою за власні вчинки, кого поважає громада як свідомого свого представника і речника своїх інтересів. Той, хто володіє базовим набором духовно-світоглядних цінностей, на які спирається у своїй життєдіяльності, і завдяки яким його точка зору, позиція, висловлювання та дії і є цінними.
Через конкретні історичні передумови в Україні склалась критична ситуація з ідентичністю громадян. Фактично маємо велику кількість не вкорінених в духовно-світоглядні цінності «поселенців на території». Це є прямий наслідок планомірного викорінення суспільної свідомості під час радянської доби з національних, духовних, культурних ідентичностей. Найжахливішим результатом злочинного суспільно-світоглядного експерименту з формування нового виду суспільної ідентичності – «людини радянської» – є виховання безвідповідальних гвинтиків-функціонерів системи замість самочинних відповідальних особистостей, що у своїй життєдіяльності спираються на глибокі духовно-світоглядні цінності.
Сучасність містить ще одну небезпеку: споживацьке суспільство, що формувалось впродовж другої половини минулого століття, також відкидає необхідність духовно-світоглядних цінностей. Споживачі на ринку товарів і послуг тим зручніші, чим більше у них спільного і менше відмінного, чим легше їхній попит прорахувати чи сформувати.
Тому ми сьогодні в Україні маємо подвійну проблему: «поселенці на території» та «невибагливі-універсальні споживачі товарів і послуг» (зокрема й інформації). І для перших і для других особистісна ідентичність (культурна, національна, історіографічна) є зайвою, неважливою.
Однак, якщо ми хочемо вижити, то маємо спиратись саме на глибокі духовно-світоглядні цінності. І це завдання – виховати не універсальних гвинтиків будь-якої системи, не універсальних функціонерів у будь-якому місці, не універсальних перекладачів формальних знаків, а свідомих особистостей, здатних до відповідальної діяльності та розуміння іншого – лежить на плечах педколективу цієї гімназії. Гідна свідома особистість, вільна й ціннісно вмотивована – найстрашніший ворог антилюдських тоталітарних ідеологій й водночас життєва сила майбутнього людства.
Традиційно в українській ментальності утвердився образ Господаря як відповідального перед Богом, природою, родиною, партнерами, історією та майбутнім діяча. Тільки спираючись на цей культурно-традиційний образ з притаманними йому духовно-світоглядними цінностями можемо сьогодні виховати нове покоління тих відповідальних громадян України, що не лише збудують потужну державу, але й будуть відповідальними партнерами іншим культурам, народам, країнам у справі розвитку людства в майбутнє. Тому справа нашого виживання, як зрештою і виживання людства загалом, сьогодні знаходиться у Ваших, любі вчителі, руках.
Залишити відповідь