Осінь пахне спокусою смерті
Осінь тихне спокутою снів…
Осінь лине глибинністю слів
Горілиць пролетіти
Горисвіт потопити
Гіркоцвіт вже дозрів
Трунок з вуст моїх пив
Я хмеліла й маліла
Перезріло прозріла
А по тому приспала
Всі чуття й перестала
Голосити про літо
Бо воно пустоцвіте
Але осінь кохала
Але осінь вмирала
Але осінь тужила
В попідскроневих жилах
Краплепадила кров
І крізь мене пружила
Ця осіння пожива
Для пісень і молінь
Жовтопадова синь
Інші поетичні публікації Горкуші Оксани
Попередній спалах
Наступний спалах
Залишити відповідь