Не знаю, що там твориться в інтернет мережі із повагою до авторського права…
Не знаю, чи ще хоч хтось у добу бездумно-суцільного використання чийогось доробку на власниий безглуздорозсуд, здатен мізкувати власним знаряддям…
бо якось воно мало би бути серед розумних людей не так, як ось.
Людина мала би поважати своє власне право висловлювати власні думки…
Людина малаби пишатися особистою здатністю висловити свої міркування…
свої, своє, особисте, особистісне… суб,єктостверджувальні настрої представника вимираючої (під тиском тотального знеуособлення) європоцентричної культури . Та ось до чого я…
Було якось: мої рідненькі тексти вподобились на певну номінацію літконкурсу “Рукомисло”, про що можна було дізнатися (і з текстами ознайомитися) ось тут: http://www.angelfire.com/tn/tysovska/contest04/poetry12.html Приємно звичайно.
Воно й не дивно – мені особисто ці мої тексти дуже подобаються. Можна сказати, що я ними пишаюсь, як випестуваними у найпотаємніших глибинах пришпиленої до буття особистісної свідомості. А коли ваші діти подобаються ще комусь – радість неймовірна.
Та й потішало щиро те, що ця сторінка протягом багатьох років жила, не щезала (як то іноді буває з літсторінками, особливо українського сегменту інтернету), не змінювала нахабно змісту на потребу часу й обставин (як то було із деякими сторінками-працями релігійних діячів, які через професійні потреби мені доводилось аналізувати. І благо, що я їх іноді перевіряла. Бувало – й цілі мої статті доводилось виправляти, бо ж пишеш, що автор казав “а”, а в нього на сторінці вже “б”).
Тож якось випадково зовсім нещодавно надибала я сторінку http://rkomesl.ru/contest04/horkusha.html Й отетеріла від подивування.
Воно, звичайно, можна було б і втішитися… сприйняти ось “це” як міжнародне визнання моїх текстів: перекладено російською мовою!!!!
Та… українка я. Я – УКРАЇНОМИСЛЯЧА істота. Мовлю не лише про мову. Мовлю про світосприйняття, про самоусвідомлення, про смисловий універсум, у якому випростовує крила моя душа, аби шугонути в надвисочінь. Зрештою, не настільки я вже й не володію російською, аби не змогти нею перекласти власний текст.
Та текст – український. А будь-який переклад, навіть наймистецькіший, найвишуканіший, найприскіпливіший, трансформує сказане у щось абсолютно інше.
Та я ж не проти, я тільки за, аби мій текст хтось, справді закоханий у поезію, перемайстрував у російський смисловий універсум. Звичайно, хотілося б, щоб перед тим мене хоча б попередили… показали, що з того вийде. Бож нізащо й ніде у світечках не змоглаби я белькнути “парят в ширь”. Бо ріже це мої вушка і не лягає на душу.
Вельмишановні панове-пірати та ваші програми-дублювальниці!!! ПОЕЗІЮ АВТОМАТИЧНО НЕ ПЕРЕКЛАДАЮТЬ. Поезія – це молитва, це звернення до наднебесся, це замовляння доглибиння. Поетична мова священна. Нею поети спілкуються із своїм божеством. І тільки посвячений може перекласти молитву іншою мовою. Бо він, навіть використовуючи зовсім іншомовні позначники здатен перенести в інше середовище неушкодженим сенс висловленого, мелодику виспіваного, запал виношеного, легкокрилість випестуваного. Бо він же не “спарить в шир(ь)” те, чому було призначено шукати височінь і проникати в глибину.
Та хай би краще нічичирк, аніж отаке:
” уныло созерцаю пергамент кожи
в запятнанном отображении
светового отражения
роз’иджени платы мозгов
выдают информацию
об отсутствии потребности
марночасотратства ресурсов
на подобное исследование
обнародованного манускрипта
с иероглифами потерянного смысла
Полиш сновидо!!
Оставь лицо!!”
Замість:
МАНУСКРИПТ
Проростають груди травами
Проростають очі далями
Проростають сни снігами
сумовито споглядаю пергамент шкіри
в заплямованому відображенні
світлового віддзеркалення
роз’їджені плати мізків
видають інформацію
про відсутність потреби
марночасотратства ресурсів
на подібне дослідження
оприлюдненого манускрипту
з ієрогліфами втраченого сенсу
Полиш сновидо!!
Облиш обличчя!!
Проростають груди травами
Гривастими гранями
Безмежних стихій
В грайливому
Розплітанні вітрами
Шаліють вітри
Ширяють у шир
Висушують глиб
На камені серця розквітне цвіт ночі
Очі
Моєї туги
Тугі гривасті трави
Шаліють вітри
Розплітають
Висушують
Глиб випивають
Росою впаде зізнання
пергамент шкіри – згасання
до недоречності ночі
у туги – глибинні очі
отруйні гривасті трави
камінного серця оправи
де більше не квітне цвіт мрії
безмежні довкола стихії
Проростають очі далями
Лише останній текст є моїм.
Щиро Ваша – Горкуша Оксана.
Залишити відповідь